Етнобізнес на русинстві
„Новини
Закарпаття” 21 жовтня 2006 року № 129-130 (3087-3088) інтервю з депутатом
Закарпатської обласної ради Є.Жупаном: „- Ви зачитували на сесії депутатський
запит з приводу захоплення приміщення русинів в Ужгороді. Що за цим стоїть? -
Моральний і майновий тероризм . Спритні ділки, котрі займаються етнобізнесом, у
тому числі й на русинах (за 15 років не помічені в жодному спонсорстві
русинства), бажаючи розвивати свою справу, незаконним, навіть розбійним шляхом
захопили приміщення Ужгородського міського общества ім..А Духновича. Ця будова
ще до війни споруджувалася на народні кошти, отже й має належати народу, а не
шахраям. тому я звернувся з депутатським запитом до прокурора області та начальника УМВС. Сподіваюся на торжество
закону і справедливості.”
Преамбула. Із історії нашого
краю знаємо, що русини-емігранти США на зароблені важкою працею гроші допомагали не тільки своїм рідним, але
й у боротьбі за автономію свого краю - Підкарпатську Русь. На ці гроші
американський адвокат Г.Жаткович скликав у США збори і провів референдуми
русинів, об’єднав русинські Общества і від їх імені їздив до Ужгороду та Парижу
на мирну конференцію, де за його ініціативи приймалися рішення про приєднання
Підкарпатської Русі до Чехословаччини із статусом автономної республіки.
Тому русини сьогоднішнього
Закарпаття вдячні навіть дітям тих русинів США, які допомагали здобувати
свободу і автономну незалежність Підкарпатської Русі. Особливо вченому історику
Павлу Магочі, який посвятив свої наукові дослідження русинській нації. Але..
Бізнес – це збагачення на
обманутих. Бо якщо бути кристально чесним, то немає бути й прибутку. Досягши
високого визнання в науці, П.Магочі схоже зайнявся бізнесом, який вимагає
забути про порядність. Він організував сам, або через когось чи в гурті із
кимсь збір грошей в русинів Америки, аби допомогти русинам Закарпаття. Мабуть
щоб русини ці дуже великі гроші не прокильтовали, на них було куплено
медикаменти та медичне обладнання.
Як сказав П.Магочі у своїй
доповіді на VI Світовому конгресі русинів, який відбувся 27 – 28
жовтня 2001 р. у Празі, тільки в 2001 р. русини Америки “подарували біля 2,5
мільйона доларів на ліки і медицинські потребы, котрі були послані на
Подкарпатську Русь”, тобто в Закарпатську область. Ця доповідь дослівно
опублікована в журналі “Руснацький світ” (№ 3, 2003, с. 56 – 61), який видало
“Видавництво В.Падяка”.
Особисто почувши про ці
подаровані русинам міліони доларів, русинський письменник Іван Петровцій почав
цікавитись кому із русинів Закарпаття ці величезні подарунки були подаровані.
Але так нічого і не дізнався, хоча цю інформацію розмістив навіть у на своєму
сайті. Керівники русинських обласних, міських і районних обществ І.Туряниця,
В.Сочка, І.Кривський, Д.Сидор, М.Алмашій,
Є.Жупан, Ю.Думнич, В.Сарканич, М.Завадяк, В.Иваник та інші в один голос
стверджували, що ніяких грошей чи ліків в якості подарунка для русинів
Закарпаття вони від П.Магочія особисто, або від русинів Америки не отримували.
Правда, І.Туряниця комусь нібито проговорився, що очолюване ним обласне
Общество карпатських русинів ще до 2001 року отримало від П.Магочія невелику
кількість ліків, які були Обществом передані в Ужгородську міську лікарню.
Але ці ліки французького виготовлення
були із простроченим строком їх використання, а тому лікарі боялись давати їх
хворим, до того ж не вміли читати інструкції їх використання, оскільки вони
були написані французькою мовою.
Тому не тільки в І.Петровція виникла підозра, що у Франції було
придбано велику партію прострочених ліків не просто задаром, а ще й за “дякую”,
бо знищення прострочених ліків коштує не малі гроші. А зібрані русинами Америки
2,5 мільйона доларів хтось просто присвоїв. Цією махінацією нібито хотіла
зайнятись міліція, але оскільки гроші збирались в Америці, то не встановила чи
дійшли вони в Закарпаття, а тому розслідування цього шахрайства з “подарунком”
русинам у 2,5 мільйона доларів не
проводилось. Але чи відмовились причетні до цього міжнародного шахрайства і
далі наживатись на русинах Америки і Закарпаття?
Про “Рембо”, тобто про Валерія Падяка,
який нічого не боїться, багато разів згадувалось в газетах. Зокрема, газета
“Єхо Карпат” навіть обіцяла проінформувати читачів чим закінчиться боротьба
Валерія Падяка, відомого видавця і кандидата наук, із Ужгородським русинським
товариством ім. А.Духновича. Нагадаємо про що йдеться.
Валерій Падяк хотів взяти в
оренду під друкарню цокольний поверх Будинку ім. А.Духновича, який є власністю
згаданого однойменного Товариства, очолюваного Л.Філіпом. Але розмістити
друкарню, тобто виробниче підприємство
в Будинку культури русинів було б знущанням над культурою русинів,
навіть викликом русинській нації. Тому Л.Філіп категорично відмовив В.Падяку у
його намірах розмістити друкарню в Будинку русинів, який має стати центром
русинської культури. Але в бізнесі перемагає бізнес, а не культура. Тому тут
знову випливає фамілія канадського академіка Павла Магочія.
П.Магочі на початку 2005 р.
власноручно написав листа Л.Філіпу, що
нібито знайшов спонсора, який погодився спонсорувати, тобто безкоштовно
відремонтувати Будинок ім. А.Духновича. У другому листі від 12.03.2005 р.
П.Магочі написав Л.Філіпу, що спеціально приїде із спонсором в Ужгород
по питанню спонсорства, а до цього часу Л.Філіпу потрібно питання
спонсорства обговорити із “письменником паном Падяком”. В результаті В.Падяк
став членом правління Ужгородського товариства ім. А.Духновича і як стверджує
Л.Філіп, за підтримки М.Магочія захотів взяти в оренду уже весь триповерховий
Будинок ім. А.Духновича ринковою вартістю 5 млн. гривен строком на одну тисячу
років, сплачуючи за один рік його оренди одну гривню. Звичайно, що за ці тисячу
років прийдеться робити не тільки поточний, але й капітальний ремонт Будинку і
не один раз. Але як вказано в представленому проекті договору оренди, ремонт
Будинку має робити Товариство. Тобто, за тисячу гривень отриманих за оренду
Будинку, Товариство протягом тисячу років мало б ремонтувати Будинок, а Орендар
(мабуть сам В.Падяк) цим Будинком в своє задоволення користувався та ще й мав
прибуток, здаючи його в суборенду.
Звичайно, що правління
Товариства відмовило в укладенні договору на таких умовах, чим стало на перешкоді підприємцю В.Падяку у
його планах. Мабуть за його ініціативи та при його активній участі, 22 жовтня
2005 р. було проведено збори Ужгородського Товариства ім. А.Духновича. Збори
були проведені 22. жовтня тому, що в
цей же день всі члени правління Товариства та багато його членів поїхали в
Мукачево на установчий з’їзд обласного об’єднання “Народна Рада Русинів
Закарпаття”.
Доповідачем на цих
нелегітимних зборах був В.Падяк, який, при відсутності членів правління, так їх
критикував за бездіяльність, та обіцяв у разі його обрання головою правління
налагодити роботу в Товаристві, що нелегітимні збори вибрали новий склад
правління, а В.Падяка – головою Товариства, а відомого дослідника Митра Попа та
дружину лікаря Ю.Думнича – його заступником.. Незаконно ставши головою
Товариства, В.Падяк запропонував “колишніх” членів правління разом із їх
предсидателем Л.Філіпом виключити із членів Товариства. В результаті такої
“толерантності” до членів правління, в тому числі які були засновниками
Товариства, письменник В.Фединишинець та дехто інший не витримали і покинули ці
збори, перетворені у розправу над ні в чому не винними, два місяці тому вибраними
в членами правління Товариства. Як кажуть в народі, помста не знає меж і
затуманює розум.
В результаті 12 листопада
2005 р. відбулися загальні збори Товариства, які за неодноразові грубі
порушення Статуту Товариства виключили В,Падяка із членів Товариства. Але
мабуть щоб і надалі розколювати Товариство, В.Падяк рішив поновити себе в
Товаристві в судовому порядку на підставі того, що він нібито не був присутнім
на зборах, що є грубим порушенням, бо “його женили без нього”. Але 12 листопада
на зборах Товариства було більше сто пар вух та очей, які чули емоційну промову
В.Падяка та бачили як він бігав між рядами в залі, перевіряючи
правильність підрахунку голосів за його
виключення із Товариства. Окрім того, В.Падяк своєю заявою до суду фактично
визнав, що його обрання головою Товариства було незаконним і цинічним фарсом та
введенням “божих одуванчиків”, які голосували за такі рішення, у цинічну оману.
Бо В.Падяк відповідачем до суду притягнув В.Філіпа як голову Товариства. Тобто
незаконно обраний головою Товариства В.Падяк на суді вимагав у законно обраного
голови Товариства Л.ФІліпа поновити його, В.Падяка, в Товаристві головою цього
ж Товариства!? Оригінальний каламбур по-Падяківськи.
На суді В.Падяк доводив, що
нібито на зборах 12 грудня його не було, а свідки (навіть всі сто!) говорять
неправду. До речі, запрошені В.Падяком свідки, які б доводили що він 12 грудня
не був на зборах, не пішли на компроміс із своєю совістю і не прийшли свідчити
цю брехню. Виглядає смішним інше. Саме за ініціативи В.Падяка, 22 жовтня були
виключені всі шість членів правління Товариства, які дійсно цього
дня не були на зборах, бо в цей час знаходились в Мукачеві. За логікою В.Падяка
виходить, що виключати із Товариства без його власної присутності заборонено, а
всіх інших можна десятками за один раз та без їх присутності на зборах!
Розібравшись, суд виніс рішення, що В.Падяк таки був на зборах, а при
виключенні його із Товариства ніяких порушень Статуту чи законодавства не було,
а тому він виключений законно!
Намагання взяти Будинок в
оренду на віки-віків та супротив цим намаганням з боку чесних членів Товариства
стали причиною відкриття за участю В.Падяка шести судових справ. Сьогодні такі
дії по телебаченню та в газетах називають “рейдерство”. Тобто, втягнути людей у
судову машинерію розборок, а тим часом
силою захватити то, заради чого затівалось рейдерство. Але назвати дії
В.Падяка рейдерством, до яких
причетний “бізнесмен” із Америки П.Магочі, буде м’яко сказано. Описані в ряді
газет дії В.Падяка по силовому захопленню Будинку ім. А.Духновича, на моє
власне переконання, можна назвати грейдерством.
Так, в газеті “РІО” за 9.09.2006 р. написано, що В.Падяк нібито на підставі
рішення Ужгородського міськрайонного суду все-таки заволодів Будинком ім.
А.Духновича. Для цього в його присутності, а можливо й за участі, десяток його
однодумців “штурмували кімнати Общества, у результаті все закінчилося їхньою
повною перемогою. Відтепер, обіцяє В.Падяк, Будинок русинів заживе по-новому”.
Але В.Падяк ніякого рішення
суду про те, щоб заволодіти Будинком русинів, не має, бо суд такого рішення
взагалі не приймав. Якщо врахувати, що сам В.Падяк судом признаний таким, що
законно виключений із Товариства ім. А.Духновича, а серед його можливих
активістів по штурму кімнат Будинку русинів були виключені із Товариства
В.Цуга, І.Кривський, В.Танчинець та інші не члени Товариства, то це і є
грейдерством, тобто кримінальним захоплення чужого майна. Після такого (із
сокирами, ломами!) захоплення Будинку русинів В.Падяк найняв цілодобову охорону
Будинку русинів, в який за вказівкою В.Падяка вона не дозволяє увійти навіть
Л.Філіпу, голові Ужгородського міського товариства ім. А.Духновича.
Серед ужгородських майстрів
пера ходять розмови, що нібито “видавництво В.Падяка” останнім часом мало що
видає, а тому прожити на одну зарплату дружини Лариси Ільченко, яка працює бібліотекарем в обласній бібліотеці,
сьогодні неможливо. В зв’язку з цим виникає питання звідки у В.Падяка гроші на
чисельну бригаду мускулистих охоронників Будинку русинів? Невже американець Павло
Магочі спонсорує за рахунок пожертвувань русинів Америки? Правда, що є над чим
задуматись при такій спонсорській допомозі “бізнесменів” з Америки?
Ч.П., член правління Товариства ім.
А.Духновича
